55 років міській раді

Більшість людей звертаються туди лише для того, щоб зареєструватися після переїзду, подати заяву на отримання посвідчення особи, одружитися або отримати термінову допомогу в разі соціальної скрути. Мова йде про мерії Німеччини.

У Ерлангені їх три — не враховуючи ті, що знаходяться в колишніх самостійних районах. Усі три були ретельно відреставровані в період з 1989 по 2010 рік і з великим успіхом пристосовані до своїх нинішніх функцій — міського музею, бібліотеки та галереї. Ратуші — це, так би мовити, світське серце міст і громад, центри сили муніципального життя, а водночас — головний постачальник послуг для кожного громадянина та кожної громадянки від народження до останньої години їхнього життя. І не тільки це.

Проте більшість людей не має прямого зв’язку з цією, їхньою установою, з якої, як стверджує народна мудрість, виходиш мудрішим, ніж заходиш. Хіба це не привід придивитися уважніше до того, що там насправді відбувається?

Ратуша восени 2025 року (Фото: прес-служба rh)
Проте не завжди ситуація настільки драматична, як у квітні 1945 року, коли мер Ерлангена Герберт Олі та підполковник Вермахту Вернер Лорлеберг вели боротьбу за безбойову здачу міста наближаючійся армії США — на що, на щастя, зрештою зважилися, що запобігло руйнуванню барокового міста, збудованого за планом.

Але раз у раз фундаментальні рішення перетворюють ратушу на скарбницю місцевої історії — як, наприклад, завдяки започаткуванню свята «Бергкірхвай» (ратуша Старого міста), рішення про розширення міста в період Веймарської республіки та в 1960-х роках (палац Штуттерхайм) або завдяки політичним рішенням, таким як «визначення» Ерлангена як екологічної чи медичної столиці (нова ратуша).

Зал для укладення шлюбів на 1-му поверсі (фото: РАГС)

Знову і знову стає зрозуміло: ратуші є осередком res publica, тобто громадського життя. Тому найбільші з них є величним архітектурним виразом претензій на владу впевненого у собі громадянства — у ганзейських містах Гамбурзі та Любеку, наприклад, справжні палаци підтверджують цю позицію. Але навіть якщо вони й не є перлинами готики, ренесансу, бароко чи класицизму — вони все одно втілюють громадянську гордість та самосвідомість громади — так само, як і сучасна ратуша Ерлангена.

Йо Каезер, колишній голова правління компанії «Сіменс», у залі засідань ради в 2013 році (фото: прес-служба)

Саме після реконструкції, здійсненої кілька років тому нюрнберзьким архітектором Вольфгангом Леберманном, вона як ніколи раніше уособлює чіткість, об’єктивність та прозорість адміністративної діяльності та муніципальної політики. Саме такий (сучасний) образ мерії.

Текст: Петер Гертенбах
колишній керівник міської прес-служби

Німеччина, 1971 рік: Головною темою стало підписання угоди про транзитний рух між Федеративною Республікою Німеччина та тодішньою НДР. Завдяки цій угоді громадянам ФРН стало простіше подорожувати до тодішньої НДР.

Ерланген, 1971 рік: У центрі уваги було заселення нової ратуші на Ратушній площі — яка й досі є адміністративним центром міста гугенотів. Переїзд відбувався у два етапи: перші співробітники переїхали до нової будівлі в період з 27 травня по 13 серпня 1971 року, решта — у лютому 1973 року. Відтоді ратуша є першим місцем, куди звертаються мешканці для отримання найважливіших послуг.

Перші плани 1960 року

Чому було збудовано нову ратушу? Зі значним зростанням населення в Ерлангені після Другої світової війни розширювалася й міська адміністрація. Палац Штуттерхайм — до 1971 року ратуша міста, який вже було розширено численними прибудовами — дедалі частіше досягав меж своєї місткості. Тому з 1960 року під керівництвом мера д-ра Гайнріха Ладеса розроблялися плани, які передбачали будівництво нової ратуші як частини нового адміністративно-ділового центру на території майбутнього Нового ринку: із міською залою, готелем (конгрес-центром), двома торговими центрами та багатоповерховим паркінгом.

Тодішній мер Генріх Ладес у жовтні 1971 року біля мерії (фото: міський архів)

Будівля зводилася у два етапи: з серпня 1969 року по серпень 1971 року та з квітня 1971 року по лютий 1973 року — під керівництвом тодішнього керівника будівельного відділу Ганса-Георга Шульца. До речі, він також відіграв значну роль у розробці концепції «Нового ринку». За своїм зовнішнім виглядом готова ратуша, до якої навесні 1972 року в’їхав новий мер д-р Дітмар Галвеге, що пробув на цій посаді 24 роки, з її кутастим, без прикрас корпусом із бетону та скла повністю відповідала функціональній архітектурі початку 1970-х років.

Площа перед ратушею, площа якої становить понад 11 000 квадратних метрів і яка, серед іншого, облаштована лавками, острівцями зелені та дитячим майданчиком, з 1971 року є місцем розташування міської адміністрації

Зростання кількості співробітників

Динаміку зміни кількості працівників, які мають офіси та робочі столи в ратуші, визначити не так просто, оскільки завжди існували віддалені підрозділи, такі як, наприклад, школи, дитячі садки, адміністративна будівля на Шуштрассе, стара ратуша в палаці Штуттерхайм, народний університет, заклади дозвілля та багато інших.

Проте помітно, що зі зростанням обсягу завдань змінювалася й динаміка чисельності працівників. Ось дві цифри:

• У 1970-х роках ця цифра становила 868
• Станом на 31 грудня 2025 року вона становила 3 333 (див. звіт про персонал із засідання Головного, фінансового та кадрового комітету 22 липня 2026 року).

Сьогодні: стійка реєстрації Управління у справах іноземців на другому поверсі (фото: Даніель Лоб)

Мер: він є головою міської адміністрації і, отже, керівником великого адміністративного апарату. За 55 років, протягом яких ратуша на Ратушній площі слугує адміністративним центром, їх було п’ятеро.

Короткий огляд мерів:

Карл Гайнріх Ладес:
Його обрали мером у 1959 році. На виборах 1965 та 1971 років його переобрали. Під його керівництвом у 1971 році відбувся переїзд до нинішньої мерії. Ладес помер 4 серпня 1990 року.

Дітмар Галвег:
Унаслідок територіальної реформи 1972 року виникла необхідність проведення нових виборів голови міста. Тоді Дітмар Галвег був вперше обраний на цю посаду. У наступних трьох муніципальних виборах його переобрали на цю посаду. У 1996 році він більше не балотувався на виборах.

Зігфрід Баллейс:
На місцевих виборах 1996 року його вперше обрали на посаду голови міста. У 2002 та 2008 роках його переобрали на цю посаду. У 2014 році Баллейс поступився у другому турі виборів своєму супернику Флоріану Яніку.

Флоріан Янік:
У березні 2014 року уродженець Ерлангена переміг у другому турі Зігфріда Баллейса. Шість років по тому він був переобраний, також у другому турі. У другому турі в березні 2026 року Янік поступився чинному меру Йоргу Воллету.

Йорг Воллес:
З 1 травня 2026 року Йорг Воллет обіймає посаду мера. 22 березня 2026 року він переміг у другому турі виборів чинного мера Флоріана Яніка. Поточний термін повноважень Воллета триватиме до 30 квітня 2032 року.

Йорг Воллес на установчому засіданні міської ради 12 травня 2026 року (фото: Курт Фукс)

Міська ратуша у квітні 2002 року (Фото: прес-служба)

6 жовтня 1971 року відбулося урочисте відкриття ратуші та залу імені Генріха Ладеса, які були частиною торговельно-адміністративно-конгресного центру, спроектованого нюрнберзьким архітектором Гаральдом Леберманном. У історії міста були й інші ратуші:

У грамоті від 7 липня 1398 року король Венцель надав Ерлангену Ауербахські міські права та водночас дозволив звести «торговий дім». На першому поверсі цього будинку мали розміститися м’ясні та хлібні лавки, тобто торгові прилавки пекарів і м’ясників, а вище — ратуша. Ймовірно, вона стояла на місці сучасного міського музею. Під час Тридцятирічної війни у 1632 році більша частина маленького міста, а також ратуша, була повністю зруйнована. Лише через 50 років було вирішено звести нову будівлю.

Ще до зведення будівлі, в якій сьогодні розташований міський музей, на Староміському ринку (сьогодні — площа Мартіна Лютера) вже існувала ратуша. Перша з них, побудована, ймовірно, на початку XV століття, стала жертвою руйнувань міста під час Тридцятирічної війни. Лише в 1680 році його було відбудовано. Як і в попередній будівлі, у підвалі розташовувалися торгові прилавки пекарів та м’ясників (так звані «м’ясні» та «хлібні» лавки). Однак новій будівлі не судилося проіснувати довго. 14 серпня 1706 року, у суботу, о 16:00 між готелями «Золота корона» та «Червоний кінь» спалахнула пожежа, коли іскра з несправної димової труби підпалила віз із сіном. У паніці воли, що тягнули віз із сіном, вбігли до комори, вже щільно заповненої соломою та сіном, і трагедія розгорнулася. Разом із церквою Старого міста та ратушею полум’ю стали жертвами 50 будівель. Середньовічний Ерланген був зруйнований.

14 серпня 1706 року між готелями «Червоний кінь» і «Золота корона» спалахнула пожежа, внаслідок якої середньовічне Ерланген було майже повністю зруйновано. Також ратушу Старого міста, що розташовувалася на північно-західному куті площі Мартіна Лютера, довелося відбудувати заново. Однак до цього мало минути 27 років. Спочатку на місці сучасного міського музею з’явився готель «Золотий ангел». Знесений на початку 1730-х років, він зрештою поступився місцем представницькій будівлі, яка стоїть там і донині та мала різноманітне призначення. На першому поверсі розміщувалися міські ваги, на другому — кабінети членів міської ради. У дворі можна було зберігати товари, а пожежна команда мала там свою пожежну станцію. Свою функцію ратуші будівля втратила в 1812 році, коли ратуші Старого та Нового міст були об’єднані. Протягом наступних понад 150 років будівля мала численні призначення (зокрема, як пункт збору мита, ломбард, народний будинок, офіс компанії «Сіменс»), аж поки в 1963 році вона не стала штаб-квартирою міського музею.

Колишня ратуша Старого міста на площі Мартіна Лютера близько 1915 року (фото: StadtAE XIII.6.Y.26/Міський архів)

З заснуванням Нового міста Ерлангена внаслідок поселення гугенотів, починаючи з 1686 року, сформувалася структура «подвійного міста» з окремими адміністраціями, яка проіснувала до 1812 року. У Новому місті протягом багатьох років на першому плані стояло будівництво житлових будинків, тож магістрат, ймовірно, спочатку збирався у помешканнях окремих своїх членів. Після короткого періоду розміщення адміністрації в підвалі палацу Штуттерхайм у 1737–1740 роках міська рада та громадяни придбали у Крістіана-Ерланга будинок на розі вулиць Гауптштрассе, 30, який слугував судом. На першому поверсі цього будинку розміщувалася диспетчерська Головної та Університетської варти, а на другому поверсі відбувалися засідання ради. Спочатку заплановане будівництво нової ратуші на сусідній ділянці залишилося незавершеним. До 1836 року будівля перебувала у власності міста і, за невеликими перервами, слугувала ратушею Нового міста. Сьогодні в цій будівлі розташований ювелірний магазин за адресою Шлосплац, 7.

Зі закінченням наполеонівського панування в 1810 році Ерланген, разом із князівством Байройт, перейшов до складу Королівства Баварія, а в 1812 році Старе та Нове місто були об’єднані в одне місто. Спочатку управління здійснював державний комісар поліції, а в 1818 році було утворено міський магістрат. Після тимчасового розміщення в Оранжереї, старому університетському корпусі (частині Рицарської академії) та короткого повернення на Hauptstraße, 30, у 1836 році магістрат переїхав до представницького палацу Штуттерхайм. Цей аристократичний палац, зведений у 1728 році Крістіаном Ієронімом фон Штуттерхаймом, у 1755 році перейшов у власність придворного радника Йогана Готфріда Гросса, а після пожежі в замку в 1814–1817 роках слугував резиденцією вдови маркграфа Софії Кароліни Марії. Після придбання містом будівлю було розширено у два етапи, і вона слугувала резиденцією міської адміністрації аж до переїзду до нинішньої ратуші у 1971 році. У листопаді 1938 року вона стала місцем переслідування євреїв нацистами, коли під час «ночі погромів» єврейських жінок, чоловіків та дітей з Ерлангена, Форта та Байерсдорфа взяли під «захисний арешт» і змусили годинами стояти у внутрішньому дворику, поки СА руйнувала та грабувала їхні житлові та комерційні будинки.

Після 1945 року чисельність населення Ерлангена стрімко зросла, і місто розширилося, насамперед, на південь. Палац Штуттерхайм, хоч і був розширений кількома прибудовами, як ратуша досяг межі своєї місткості. Тому з 1960 року було вирішено створити на південь від історичного центру міста «Нову площу» та збудувати там новий адміністративно-діловий центр. Проект, розроблений архітектором Гаральдом Лёберманном, передбачав, окрім універмагів, готелю, міської ратуші та інших об’єктів, також будівництво шостої за рахунком ратуші Ерлангена. Будівництво здійснювалося у два етапи в період з 1969 по 1973 роки, і після завершення споруда повністю втілювала функціональну архітектуру 1970-х років.

Зал імені Генріха Ладеса сьогодні (фото: Детлев Оверманн)

На початку 2000-х років виникла необхідність у проведенні масштабних реставраційних робіт, що було зумовлено не лише зносом матеріалів бетонного фасаду, а й, насамперед, необхідністю покращення протипожежного захисту. У вересні 2006 року капітальна реконструкція була офіційно завершена. Хоча й сьогодні найважливіші для мешканців міста послуги зосереджені на площі Ратуші, 1, і саме тут розташована штаб-квартира міського керівництва, міська адміністрація з її приблизно 2300 співробітниками вже давно вийшла за ці межі й розподілена по багатьох локаціях.

Текст: Міський архів